ТеренСтеп

TerenStep

kowalik@mail.ru

Використання рольової гри в процесі викладання історії

Казка - благодатне дже­рело виховання, яке нічим не можна замінити. Казкові образи доносять до серця й розуму дитини могутній творчий дух...

Василь Сухомлинський

У вік суцільної комп’ютеризації, коли пе­ревага на шкільних заняттях надається науковим дослідженням, ґрунтовному пошуку відповідей на важкі запитання, проблемному на­вчанню, про казки з їх навчально-виховним зна­ченням майже зовсім забули, зокрема у се­редній ланці школи. А між тим, дитяча психіка гостро потребує саме такого, перевіреного ча­сом та сотнями юних поколінь виду навчання, що найкраще впливає на уяву, фантазію, роз­виває творчість і, врешті, стимулює дитячий інте­рес до предмету.

«Казка - один з головних жанрів фолькло­ру, епічні, переважно прозаїчні твори чарівного, авантюрного або побутового характеру з уста­новкою на вигадку», - так розкриває поняття «казка» радянський енциклопедичний словник.  Казка, на думку видатного педагога Софії Русової, «більше має доброго впливу на дитину, аніж цілі купи книжок, що дають багато розумові та мало серцю».

У 6—7 класах, де уроки історії повинні но­сити більш емоційний характер, казці варто приділяти більше уваги, проводячи кілька разів на рік заняття у вигляді змагання чи конкурсу. Починати слід, виходячи з індивіду­альних творчих можливостей дітей. Таким, на­приклад, може бути змагання за звання «Кра­щий казкар». Дитина має створити казку на запропоновану тему і якомога цікавіше розпо­вісти її однокласникам. В подальшому завдан­ня можна ускладнювати, перетворюючи уроки на театралізовані свята власних казок.

Метою створення казок на уроках історії є підвищення рівня розвитку дітей, їх кругозору, вміння розмірковувати, розвиток образного мис­лення, уяви, фантазії, збагачення творчого по­тенціалу школяра. Складаючи власні казки, дитина підходить до них із сучасних позицій, відкидаючи те, що їй не співзвучне, натомість, наділяючи героїв далекого минулого рисами, які так необхідні сьогодні.

Заняття історико-літературною творчістю - копітка й довготривала справа. Але вона до­помагає дітям слухати, бачити, відчувати, співпе­реживати, думати, пробуджує потребу в твор­чості. А скільки праці, естетичного смаку, май­стерності вкладає кожен автор у своє творіння!

Навчальний матеріал, викладений у казці, сприймається значно легше, ніж матеріал під­ручника, бо відкидає надмірну дидактичність, сухість викладення, монотонність і, навпаки, передбачає стрімкий динамічний сюжет, яскраві характери героїв. Треба мати достатньо знань, а ще більше фантазії та хисту, щоб створюва­ти власні казкові образи.

У своїх творах юні автори мальовничо зображують місцевість, про яку йдеться, характеризують населення, описують одяг, їжу, житло, господарство, звичаї та обряди, аналізують дер­жавний устрій, подають відомості про ремесла, торговельні шляхи, соціальні групи тощо. Чи не свідчить все це про міцні знання з теми? Крім того, школярі легко відображають особ­ливості суспільного життя, розкриваючи умови життя кожної соціальної групи, радіють пере­мозі добра над злом - традиційного фіналу переважної більшості казок та міфів.

При створенні казок на практиці знаходять реалізацію пізнавальна, освітня та виховна функції навчання; встановлюється потрійний зв'язок юного творця-автора з більш старшим, збагаченим життєвим досвідом «письменником»-вчителем, зі своїми колегами - склада­чами казок, а також слухачами, глядачами, кри­тиками, словом, тими, хто сприймає його творчість; формуються творчі здібності, що в свою чергу впливають на розвиток грома­дянських, естетичних та моральних почуттів - тієї основи, на якій, як на родючому ґрунті, ви­ростає творча особистість.

Надзвичайно цінна якість таких уроків - відсутність шаблонів, планування та прогнозу­вання, які не враховують ні особливостей кон­кретного дитячого колективу, ні їх захоплень та уподобань.

Серед власноруч створених текстів немає двох однакових або навіть близьких за змістом. Але відрізняються вони не лише сюжетно, але й за жанровими різновидами: фантастичні, історико-героїчні, соціально-побутові, пригодницькі тощо.

Неодноразове звертання до такого виду ро­боти дозволяє вже робити власні узагальнен­ня та висновки.

По-перше, письмовий виклад думок (безпосередньо казка) цікавіший, динамічніший і більш зв'язний тоді, коли йому пере­дує попередня усна підготовка. Вчителю по­трібно зорієнтувати учня на дотримання пев­них умов у своєму творі. Найбільшою мірою вплив творчості та натхнення виявляється тоді, коли виконуються конкретні завдання, які не­обхідно завчасно поставити перед казкарями. Насамперед, слід скерувати розбурхану фан­тазію у відповідну країну, щоб юні письменни­ки створювали не казку взагалі, а історичну казку про конкретну країну, що вивчається, переплітаючи свою оповідь з характерними географічними та історичними назвами, іме­нами, подіями тощо.

Друга обов'язкова умова - відповідність ча­сові, що вивчається, щоб, почувши твір, незна­йомі добре з історією слухачі одразу ж здога­далися, що мова йде про давнину. Для цього потрібно продумати все до дрібниць, якими є одяг казкового героя, його взуття, озброєння тощо.

Крім того, якщо є така необхідність, перед автором можуть бути поставлені певні завдан­ня: схарактеризувати у творі ознаки історич­ної події, дати їй казкове визначення, навести якомога більше деталей, що свідчать про на­лежність оповіді до теми, що вивчається тощо

Досвід використання казок як творчого пізнавального завдання доводить, що в про­цесі створення літературно-історичного твору формуються такі риси творчого мислення, як альтернативність розв'язання сюжету, абстра­гування (або ж конкретизація) певних дій та подій, узагальнення історичного матеріалу з теми, порівняння різноманітних історичних явищ та об'єктів, усвідомлення спільних рис та відмінностей, комбінування та перетворення раніше відомих історичних фактів та подій, са­мостійне перенесення знань у нову ситуацію.

Необхідно зазначити, що створення школя­рами казок можливе тільки за умови, що вчи­телем буде виявлена і врахована практична цінність такого виду роботи, а учні належним чином підготовлені до неї. В іншому випадку створення казок перетвориться для дитини в компілювання вже відомих міфів, легенд, мультфільмів, або ж виявиться занадто важ­кою й непідсильною, а тому непотрібною для школяра роботою.

Завдяки впровадженню в педагогічну прак­тику казкарства стає можливим переніс ак­центів з теоретичних методів навчання на прак­тичну діяльність, індивідуалізація навчання і роз­виток творчого потенціалу кожного учня. При цьому важливу роль відіграють творчі ситуації, в процесі яких діти оволодівають активними методами набуття знань. Інсценування або те­атралізація (драматизація), що мають на меті максимально наблизити до казкового сюжету певний історичний сюжет, є одним із проявів такого підходу. В процесі інсценування можна вирішувати наступні завдання:

-       розв'язувати творчі проблеми;

-       обговорювати та вирішувати навчальні проблеми;

-       організовувати коментарі та дискусії;

-       критично аналізувати побачене.

Після проведення «спектаклю» доцільно зап­ропонувати глядачам відповісти на запитання, пов'язані як зі змістом казки, так і з її відповід­ністю темі. Інколи глядачам заздалегідь про­понуються якісь завдання, наприклад: визна­чити більш-менш точний час подій, про які йде мова у творі; хто із зображених персонажів міг бути реальною історичною істотою, а хто - казковим героєм, підрахувати якомога більше гео­графічних назв або міфічних героїв, зображе­них у казці.

До драматизації казок дітей потрібно готу­вати поступово: вибрати найбільш активних, ерудованих учнів, які до того ж не позбавлені акторських здібностей і гарно засвоїли тему, доручити їм виконувати ролі головних дійових осіб; роз'яснити, що має входити до їх обо­в'язків, можливо, спочатку продемонструвати підхід до важких ролей; забезпечити діалог «акторів» з класом. В подальшому коли за­гальний принцип такої роботи вже засвоєний, кожен учасник творчої групи самостійно оби­рає для себе роль згідно зі своїми можливостями та здібностями. Таким чином, обрана роль може стати прекрасним стимулом як для самовираження, так і для творчого росту дити­ни.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що каз­ка навчає дітей не тільки орієнтуватися в зага­льнолюдських цінностях, розрізняти добро і зло, але й шанувати історичні традиції, принципи етики та моралі. Вони водночас поєднують минуле і сучасне, впевнюючи дитину в тому, що головні загальнолюдські та гуманістичні ідеали, серед яких: любов до людства, чесність, порядність, доброта, дружба, вірність своїм клят­вам, вміння прийти на допомогу, непідвладні часові; вони актуальні завжди.

Таким чином, проникаючи у глибини дитя­чого розуму, казка природним і дуже простим шляхом сприяє формуванню і розвиткові у ди­тини рис гуманіста і творця.